Громадянська мережа ОПОРА ― це позапартійна загальнонаціональна мережа активістів та громадських організацій.

ОПОРА діє з метою розвитку демократії та громадянського суспільства в Україні шляхом вироблення ефективних механізмів контролю за діями влади з боку громадськості.

вступ

Як явище, корупція зустрічається в будь-якій політичній та економічній системах. Однак, у високорозвинених державах вона виступає як другорядне явище, яке істотно не впливає на загальнодержавну ситуацію або стає більш-менш контрольованою. Але за певних умов у певних державах корупція перетворюється на складовий елемент політичного та господарського життя суспільства, його свідомості. Корупція існує не тільки там, де є спокуса обійти закон заради вигоди, а де закон створюється для того, щоб його можна було обійти. Де боротьба з корупцією відбувається тільки на словах, а насправді – процвітання, яке зумовлене корисністю як для тих хто вимагає, так і для тих хто дає або мовчки спостерігає.

Корупція інтегрується в суспільство, фактично стає складовою механізму держави і торкається життєвих інтересів усього народу - як матеріальних, так і духовних сторін. Негативно впливає на формування поглядів та життєвої позиції кожного громадянина, на вибір пріоритетів в поведінці та діяльності. Звісно, це порушує нормальний процес суспільного та державного життя. Якщо корупція як явище набуває сили, то це дозволяє їй визначати долю влади, політики, економіки і навіть державності.

Закон України "Про боротьбу з корупцією" визначає корупцію як діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Тобто, корупція направлена на те, щоб з вигодою використовувати владу, якою наділені посадові особи і працівники державного апарату.

Термін «корупція» також можна визначити як «підкуп» і «продажність» службових осіб, відчуження «слуг народу» від самого народу, прояви їх егоїзму та відсутність державницького або «людського» підходу до виконання своїх посадових обов’язків. Прикро, але цей егоїзм стає груповим і витискає стратегію забезпечення національних інтересів, сприяє поглибленню моральної і економічної кризи.

Актуальність проблеми поширення корупції для України підтверджується низками досліджень. Так, за результатами загальнонаціонального дослідження, проведеного у січні-квітні 2007 року Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) під керівництвом Менеджмент Сістемс Інтернешенел (МSI), 67% опитаних українців, котрі мали справу з державними посадовими особами упродовж останніх 12 місяців, зазначили що були безпосередньо втягнуті в корупційні дії у тій чи іншій формі.

Крім того, на міжнародному рівні Україна має репутацію надзвичайно корумпованої держави, про що свідчить її незмінно низький рейтинг за рівнем доброчесності, визначений за результатами досліджень, проведених протягом останніх років авторитетними міжнародними інституціями. Зокрема, індекс сприйняття корупції (дослідження Transparency International) в Україні становив у 2006 році — 2,8; у 2005 році — 2,6, у 2004— 2,2, у 2003 — 2,3, а у 2002 році — 2,4. За методологією цього дослідження, до держав з небезпечним рівнем корупції належать ті, в яких значення індексу менше ніж 3.

Також ще у листопаді 2005 року американська державна корпорація з управління Фондом „Виклики тисячоліття” визначила Україну як одну з кандидатів на участь у Програмі порогових країн. Після чого Україною було розроблено програму протидії корупції. Отже Україна фактично на державному рівні визнає загрози поширення корупції в країні.

Характерною рисою корупції залишається наявність в суспільстві стереотипів терпимого ставлення до корупції, поєднання в масовій свідомості визнання суспільної шкоди корупції і готовності обирати корупційні шляхи розв’язання проблем, що призводить до нездатності громадян брати активну участь в антикорупційних діях.

Значення, яке вкладає наше законодавство в термін «корупція» не може стосуватися медичних закладів. Згідно з визначенням Закону України «Про боротьбу з корупцією» під корупцією розуміється діяльність державних службовців, посадових осіб органів влади та місцевого самоврядування. Відповідно, до працівників медичних закладів цей Закон застосувати не можна.

Але ми вживаємо в даному випадку термін «корупція» – не з точки зору законодавства України. В нашому суспільстві цей юридичний термін вже давно вийшов за межі вузького та й не дуже досконалого трактування законодавця і почав слугувати для позначення тих негативних явищ, які побутують у нашому суспільстві на рівні надання послуг населення будь-якою державною чи комунальною установою.

Згідно з соціологічними опитуваннями 90% пацієнтів не задоволені рівнем надання послуг медичними установами (наближено така сама кількість лікарів – умовами своєї праці). А процес надання цих послуг не можна назвати еталоном прозорості. І це є найголовнішим. Адже з боку споживача послуг виникає привід для недовіри, а з боку надавача цих послуг – спокуса скористатися недосконалою системою на власну користь.

Відповідно до Кримінального Кодексу України одержання хабара передбачає наявність службової (посадової) особи, яка використовує надану їй владу або службове становище в інтересах того, хто дає хабара або третьої особи.

Таким чином за хабарництво можна притягнути лікаря-терапевта чи головного лікаря, які мають право підпису та оформлення документів. Якщо ж це, наприклад, медсестра то щодо неї наведена стаття Кримінального кодексу в даному випадку не поширюється. Так само важко довести провину лікаря, який безпосередньо чи через іншого медпрацівника просить гроші за лікування чи огляд пацієнта.

Таким чином, хоча на лікарів й розповсюджується поняття про хабарництво, в цій сфері все одно залишається безліч не з’ясованих моментів.

Відповідно, неоднозначними і фактично не з’ясованими лишаються відповіді на ряд запитань. Що взагалі вважати вимаганням хабара? Тільки тоді, коли пацієнтові кажуть, що він не отримає лікування, якщо не віддячить лікареві? А в усіх інших випадках, якщо це жест доброї волі самого пацієнта, то чому б і ні. А що робити у випадках, коли людину, фактично, ставлять в умови, коли від такої «подяки» може залежати здоров’я чи життя близької людини.

Відповіді на ці запитання повинен дати в першу чергу законодавець змінивши та удосконаливши відповідні норми вітчизняного права.

Отже, потрібно розрізнити поняття вдячність і хабар настільки, щоб пацієнт був впевнений, що його наявність чи відсутність ніяким чином не вплине на його лікування. Або ж відмовитися від будь-яких подарунків взагалі.

ОПИС ПРОБЛЕМИ

Саме скрутним становищем галузі охорони здоров’я пояснюють те, що фактично за все в наших міських лікарнях доводиться платити (медичні заклади міста фінансується з міського бюджету лише на близько 82 % від мінімальної потреби). Таким чином, частина фінансування перекладається на плечі пацієнта за рахунок сплати благодійних внесків та платних послуг.

Саме тому предметом нашого дослідження стали характер і прозорість надходжень коштів до медичних закладів міста не з міського бюджету, а за рахунок фінансово-господарської діяльності лікарень (надання в оренду приміщень, платних послуг, благодійні внески), ефективність фінансово-господарської діяльності. А також дотримання при цьому прав пацієнта на здоров’я та безкоштовну медицину та відповідність фінансово-господарської діяльності медичних закладів вітчизняному законодавству.

Висновки

1. Стосовно системи роботи лікарні:

На сьогодні з місцевого бюджету міські лікарні міста Чернігів фінансуються в середньому на 80% від мінімальної потреби, що є недостатнім. Більша частина суми йде на виплату заробітної плати та комунальні платежі, які через застарілість будівель та технічних мереж є дуже високими. Враховуючи недостатність фінансування по всій країні, лікарням дозволено займатися фінансово-господарською діяльністю (надання платних послуг, в оренду приміщень, прийом благодійних внесків) з метою збільшення коштів, необхідних для фінансування лікарні.

Відповідно до законодавства саме на головного лікаря, окрім суто медичних питань, пов’язаних із покращенням надання медичної допомоги пацієнтам, лягає повна відповідальність щодо забезпечення лікарні необхідними коштами для її існування. З цим не завжди може справитися людина за браком спеціальної освіти та елементарного часу.

Вибір першочергових потреб, на які спрямовуються кошти від благодійних внесків, залежить від однієї людини – головного лікаря. Він не завжди може співпадати з думкою решти персоналу або пацієнтів стосовно того, на які саме першочергові потреби потрібно було використати кошти.

Офіційні надходження від фінансово-господарської діяльності все-одно не покривають той мінімум, який необхідних для нормального забезпечення роботи лікарні. Незважаючи на це, в ході дослідження були зафіксовані ряд порушень законодавства, що свідчать про економічні зловживання в медичні сфері та порушення прав пацієнтів, зокрема, на безкоштовну медицину.

Жодна лікарні міста всупереч законодавству не надає повної інформації про те, які саме послуги в ній має право надавати та умови їх надання.

Медичні працівники не завжди надають інформацію пацієнтам стосовно їхніх прав при оплаті благодійного внеску чи добровільної компенсації.

В лікарнях міста часто не дотримуються принципу добровільності під час прохання сплатити благодійний внесок, а подають це як обов’язкову оплату (платну послугу).

В лікарнях зафіксовані порушення законодавства України щодо порядку отримання та оприбуткування благодійних внесків, що свідчить про надходження до лікарень коштів, які офіційно не фіксуються.

Так як медичний працівник є фактично єдиним джерелом знань для пацієнта, останні часто не знають, те що в них просять сплатити, є обов’язковим чи за бажанням, а також про порядок цієї оплати згідно законодавства.

Разом з тим було зафіксовано низьку готовність протистояти порушенню власних прав та дотриманню медичними працівниками законодавства. На це також впливають у своїй сукупності такі фактори:

Власне не знання прав стосовно благодійних внесків, порядку оплати тощо.

Критична ситуація, в якій перебуває хворий, звертаючись до лікаря. Зазвичай, пацієнт готовий піти на все аби отримати необхідну допомогу, при цьому він готовий закрити очі на порушення законодавства або й сам його порушувати, якщо за певних обставин для нього це є зручнішим.

Відсутність альтернативних медичних закладів. Часто пацієнти бояться налаштувати проти себе медичний персонал лікарні, так як за умов територіально-адміністративного принципу обслуговування пацієнтів та недостатньої кількості приватних чи інших клінік, фактично, міська лікарня залишається єдиним закладом, до якого можна звернутися за певною допомогою.

Не значна сума окремо взятого благодійного внеску, яку краще заплатити, ніж налаштовувати проти себе персонал лікарні.

Відсутність віри в рішення справи на користь пацієнта при зверненні до вищестоящих структур або суду.

Звичаєва корупція населення на фоні жалю до низької заробітної плати лікарів та їхньої важкої праці.

Стосовно хабарів у медичних закладах, ми дійшли висновку, що поряд із вимаганням хабарів з боку лікарів, в більшості випадків пацієнти самі пропонують певні винагороди за власне лікування. Таким чином, ми маємо констатувати наявність певної культури або звичаю, що підкріплюється бажанням висловити вдячність лікареві за свою роботу та отримати добре ставлення до себе в майбутньому.

Рекомендації:

Розділити посади головного лікаря, який має займатися питаннями суто медицини, та менеджера, до повноважень якого входило фінансово-господарська діяльність, включно з пошуком та збільшенням надходжень до медичного закладу.

Залучити персонал лікарні, а також органи місцевого самоврядування, профільні організації, експертів та представників громадськості до прийняття рішення стосовно найбільш ефективного використання коштів, які надходять від благодійних внесків (Наприклад, запровадити колегіальний орган або призначати зустрічі, колегії тощо).

Оптимізувати витрати лікарень на комунальні платежі, шляхом запровадження енергозберігаючих технологій (наприклад, утеплення вікон тощо).

Збільшити частку позабюджетних надходжень за рахунок підвищення орендної плати, збільшення кількості платних послуг, підвищення прозорості надходжень від благодійних внесків.

Забезпечити умови, при яких пацієнт володітиме повною інформацією про види послуг, які надає конкретна лікарня на платній основі та особливості їх надання.

Забезпечити умови, при яких буде чітко зрозуміло, в яких випадках оплата є обов’язковою, а в яких – це благодійний внесок або добровільна компенсація (Повідомлення при вході до кабінету тощо).

Забезпечити більш ефективні методи контролю, при яких внесення добровільних компенсацій здійснювалося б виключно через банк або касу лікарняного закладу (Наприклад, оголошення в приміщенні лікарні про оплату благодійних внесків лише через банк чи касу із зазначенням місця, куди звертатися, якщо медичний працівник пропонує заплатити безпосередньо в руки).

Забезпечити інформування населення стосовно їхніх прав та правил щодо благодійних внесків та добровільних компенсацій, а також процедури їх оплати.

Внести зміни до законодавства (зокрема, до Кримінального кодексу України), за якими можна було притягнути до відповідальності у випадку фактичного порушення добровільності благодійного внеску чи добровільної компенсації.

Провести інформаційно-просвітницьку кампанію в медичних закладах міста стосовно прав пацієнта та обов’язків лікарів.

Забезпечити умови, за яких знання своїх прав стосовно кожної конкретної ситуації було забезпечено повністю та не залежало від бажання медпрацівника повідомити про це чи ні.

З повним текстом звіту можна ознайомитися в журналі „Чернігів Громадський”. Його можна отримати в офісі ГМ ОПОРА за адресою вул. П’ятницька, 77.